вав регулярну піхоту («пішці») і переозброїв кінноту. До складу регулярної піхоти, а можливо, і кінноти ГалицькоВолинського князівства входили умовні володарі (держателі) земельних наділів, служилі малі та середні бояри, а також залежні селяни, які «сиділи» на цих ділянках — феодах. До складу «пішців» могли входити і жителі міста. Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду.
   У судовій системі ГалицькоВолинської землі суд не був відокремлений від князівської адміністрації. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалася передусім церковними статутами князів Володимира та Ярослава і була значною. До відання церковного суду належали питання, пов'язані з майновими та шлюбносімейними відносинами.
   ГалицькоВолинська держава мала велике значення для західних земель і для всієї України. Ця держава досягла значного політичного розвитку і за рівнем економіки та культури належала до передових країн Європи.
   Що стосується соціальнополітичного ладу ПівденноЗахідних земель, який склався відразу після приєднання їх до складу Великого князівства Литовського, то жодних докорінних змін у ньому не відбулося. Князі цих земель перетворилися в удільних князів, залежних від великого князя литовського, і перебували з ним у відносинах сюзеренітетувасалітету. Над удільними князівствами височіли органи влади Великого князівства Литовського, які за своєю структурою мало чим відрізнялися від відповідних органів Давньоруської держави. Велике князівство Литовське значною мірою успадкувало політичний устрій Давньоруської держави з урахуванням змін, викликаних розвитком економіки та класовосоціальної структури суспільства. У цей період, перебуваючи в становищі удільних, південноруські князівства користувалися відомою автономією. Влада на їхній території зосереджувалася

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>