лежного селянства, яке ще більше закабалялося.
   В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням зберегти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проординську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди.
   Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів переходили на службу до ординців. Серед них були і патріоти. Але й при цьому головною та послідовною силою в боротьбі з золотоординськими феодалами виступали широкі народні маси усіх земель Русі. Так, у Куликовській битві (1380 p.), яка мала величезне історичне значення, у складі об'єднаних військ Русі воювали народні ополчення з руських, українських та білоруських земель.
   Значним феодалом у цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Така поведінка деяких церковників Давньої Русі пояснюється виключно корисливими міркуваннями. Золотоординські хани надавали їм усілякі привілеї. Але й серед церковних ієрархів були такі полум'яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський, та інші організатори боротьби з Ордою. Церква і в цей період збільшувала свої земельні володіння, передусім за рахунок князівських пожалувань. Так, на початку XIV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльському єпископству — село Рушевичі. У 1322 р. князь Любарт Гедиминович подарував кілька сіл Соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку.
   Установлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення. Сплачуючи золотоординським ханам данину, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство. Кількість експлуататорів в ПівденноЗахідних землях поповнювала

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>