ва, найзначнішого його феодала. У XII—XIII ст. виступи пригнічених мас були виявом передусім класового антагонізму, який існував у давньоруському суспільстві. Те, що князі нехтували ¦інтересами народу та їх відірваність від нього, міжусобиці, сподівання на приязнь та допомогу зовнішніх сил обернулися розпадом та занепадом Київської Русі, зумовили тривале татаромонгольське іго.
   Якщо визнати часом створення Поширеної редакції Руської Правди першу третину XII ст., то це свідчить про незначну законодавчу діяльність великих князів у другій половині XII — першій половині XIII ст. Водночас процес зміцнення і розширення феодального адміністративного апарату, підлеглого князям, гарантував їм можливість ефективного застосування, а з боку населення — дотримання норм Руської Правди — цього збірника феодального права, який забезпечував зміцнення феодальних відносин у Давній Русі, в усіх її князівствах і землях.
   До сфери діяльності князів входило керівництво центральними і місцевими органами управління. Судова функція князів мала класовий характер, котрий особливо яскраво виявлявся тоді, коли однією зі сторін у судовому процесі були представники простого вільного населення Судив князь також своїх бояр і дружинників. Відомості про повсюдну участь князів у судових справах свідчать, що судова діяльність князів у XII ст. була досить активною.
   Князь як правитель князівства вирішував питання, пов'язані з обороною земель від уторгнення ззовні (про цю функцію князів згадують літописи). Князі займалися також дипломатичною діяльністю, метою якої було гарантування безпеки землі в умовах постійної загрози з боку кочівників. Князі брали участь і в організації торговельних шляхів.
   У період феодальної роздробленості князь у разі необхідності збирав особливу раду — думу. До її складу входили передусім представники старшої дружини — бояри, або, як їх іменує літопис, «передні», «кращі мужі», а також

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>