їзд був скликаний у Києві в 1223 р. Князі зібралися, щоб досягти згоди щодо надання допомоги половцям, котрі зазнали нападу кочових орд і звернулися до князів Русі за допомогою. Князівські з'їзди, хоча й виявилися неспроможними примирити протилежні інтереси феодалів, але в справі об'єднання давньоруських князів проти зовнішньої загрози відіграли важливу роль.
   Структура державного апарату в князівствах XII — першої половини XIII ст. зберігала наступність щодо Давньоруської держави першого періоду її розвитку. Тому основні державні інститути, які сформувалися ще тоді, продовжували розвиватися і в нових умовах. Однією з важливих відмінностей було те, що тепер на чолі кожного князівства стояв старший князь, котрий нерідко титулувався «великим», подібно до київського князя. Великий київський князь за традицією ще вважався «старійшим» серед інших князів, однак колишньої влади він уже не мав. Титул «великий князь» придбали, наприклад, князі володимиросуздальський, чернігівський, галицьковолинський, полоцький, а пізніше і князі деяких інших українських князівств. У васальній залежності від місцевого великого князя, який князював у політичному центрі землі — найбільшому місті, перебували менші князі, котрі володіли центрами дрібніших князівств або князівських волостей.
   Заснування в окремих князівствах особистих династій дуло одним із чинників, що сприяли зміцненню панівного класу феодалів. Але в межах цього класу між боярством та князями, котрі прагнули до посилення своєї влади, розгорнулася запекла боротьба. Перебіг цієї боротьби в тому чи іншому князівстві, або землі, безпосередньо впливав на становище князівської влади, а відтак і на форму правління цього князівства, чи землі. У Новгородській землі, наприклад, боярство виявилося настільки могутнім, що повністю підкорило своїй волі князівську владу, закріпивши за Новгородом статус своєрідної «феодальної республіки», в якій влада

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>