ідчить, що князь дарував церкві два села. У 1158 р. дочка Ярослава Ізяславича подарувала Печерському монастирю п'ять сіл з челяддю. Подібні дарування землі ставали одним з головних джерел збагачення церкви. Іншим таким джерелом у XII—XIII ст. була ще раніше встановлена десятина. Збагачувалася церква і за рахунок церковного суду, у віданні якого перебувало широке коло справ, визначених церковними статутами князів Володимира та Ярослава. Монастирі збагачувалися також внаслідок того, що монастирські землі не подрібнювалися як землі князівські або боярські під час одержання спадщини, а також за рахунок торгівлі та лихварства.
   В умовах XII — першої половини XIII ст. панівний клас феодалів являв собою ієрархічну структуру, яку очолювали представники князівського роду. Нижче на цій драбині перебували бояриземлевласники. Ця ієрархічна система у середині панівного класу була саме тією організацією, яка забезпечувала відтворення та збагачення феодалів Давньої Русі, сприяла експлуатації дедалі ширших верств феодально залежного населення.
   Основну масу вільного населення і в період феодальної роздробленості становили ще селяниобщинники. Водночас розвиток феодальних відносин супроводжувався подальшим наступом феодалів на права селянобщинників. Одним із головних засобів закабалення вільних селян, як і раніше, було пряме насилля над ними, здійснюване феодалами. Дедалі більшого поширення набувала й така форма перетворення вільних селян у феодально залежних, як закладництво. Селяни «закладалися» за якимнебудь «сильним» (тобто знатним та багатим) феодалом з метою отримання заступництва, а за це деякою мірою втрачали свою волю. Необхідність закладництва селян, які з огляду на ті чи інші обставини були позбавлені захисту з боку общини, зумовлювалася безперервним розбоєм і грабежем з боку феодалів. Водночас не тільки окремі селяни, а й цілі общини були змушені, «чтобы спастись от сильных людей

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>