Неустойка, як стимул виконання договірних зобов`язань

  від 17.03.2009р.

Світлана ПРИЙМАК

            Обгрунтовується поняття договірної неустойки, як стимул до належного виконання зобов’язання, визначаються її передумови, мета та зміст, висвітлюється проблема застосування договірної неустойки на практиці, зокрема, критикується положення ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, як такої, що не відповідає основному принципу цивільного права. Як висновок пропонується внести зміни у Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

            It founds the nation ofthe contractual forfeit as a stimulus to the proper meeting one s obligations determines its preconditions aim and contest covers the problem of its practical usage criticizes the regulation of the part 3 article 553 of the Ukrainian Civil Code as it is not in accordance with the principle of civil right. As a result it is proposed to make changes in the Ukrainian Civil Code adopted in January 16 2003

            Для задоволення своїх потреб люди, насамперед, взаємодіють один з одним. У процесі цієї взаємодії формуються відносини, що характеризуються , зокрема, і свободою волею її учасників (суб’єктів цих відносин). Виступаючи за домовленістю учасники задовольняють свої матеріальні, моральні, духовні, економічні, тощо потреби. У цивільному обороті: виконання робіт, надання послуг основною правовою формою, що безпосередньо опосередковує рух відносин її учасників є цивільно-правовий договір. Таким чином, договір можна розглядати як правову форму (засіб) узгодження волі двох чи декілька сторін, спрямовану на досягнення бажаного для усіх сторін правового результату. У іншому ж випадку, якщо сторона не бажає вступати у договірні відносини, її не має права змусити інша сторона зробити таку дії, інакше б це кваліфікувалося як злочин, наприклад, передбачений ст.190 (шахрайство), 192 (заподіяння шкоди шляхом обману або зловживання довірою) Кримінального кодексу України, тощо. Отже, свобода договору, гарантована ст 627 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимості примусу щодо вступу у договірні відносини, а інші законодавчі акти – охороняють її (захист „слабкої” сторони договору).

            В умовах ринкової економікиучасники цивільного обороту мають право вільно, виходячи з власних інтересів (задовольняючи їх), вирішувати вступати їм у договірні відносини чи ні (крім випадків, передбачених ст. 633, 635 ЦК України). Законодавцем закріплена норма обов`язковості договору з моменту його укладання для виконання сторонами, в цьому і полягає суть цивільно-правового договору, як правової форми узгодження волі сторін, які мають намір встановити, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

            З метою запобіганняневиконанню або неналежному виконанню умов договору сторони в праві на власний розсуд узгодити можливі наслідки такого. Так, зокрема, одним із видів забезпечення виконання умов договору, сторони можуть передбачити у договорі, або іншому окремому письмовому правочині (ст. 547 ЦК України) такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як неустойку.

            Договірна неустойка –інститут, характерний головним чином праву країн континентальної Європи; саме у цих країнах вона виконує функцію забезпечення договірних зобов`язані. Право всіх країн виходить з того, що основне призначення договірної неустойки полягає в звільненні кредитора від необхідності доводити розмір збитків. При настанні обставин, передбачених у договорі, він просто може вимагати від боржника сплати суми неустойки.

            Договірна неустойка завждивважалася одним з найбільш поширених і популярних способів забезпечення виконання зобов`язання. Вона встановлюється за згодою сторін, і цілком зрозуміло, що сторони обумовлюють та погоджують її розмір, порядок нарахування, випадки застосування, інше з метою належного виконання договірних обов`язків симими сторонами (стимулювання контрагента, який  порушує взяті на себе обов`язки). У зв’язку з цим, на думку автора, незрозумілим є норма ч.3 ст.551 ЦК України, яка надає право суду зменшити розмір договірної неустойки, котрий сторони самі погодили (визнали), а також практику суду, яка свідчить, що право суддів, які розглядають спори про стягнення неустойки, трактується як їх обов`язок зменшувати розмір неустойки, який перевищує середні величини [1]. Такий підхід, є помилковим, оскільки притаманний для планової економіки (командно-адміністративної), а не ринкової, яка в свою чергу, характеризується реформуванням зобов`язальних відносин, також суперечить принципам цивільного права, зокрема, принципу диспозитивності та свободі договору, і у зв`язку з цим не повинен застосовуватися. Величина неустойки точно зафіксована, раніше обумовлена сторонами, а також відома їм і погоджена, носить характер захисника права від недобросовісних контрагентів. Законодавець, надаючи таке право суду чітко не окреслив межі зменшення розміру неустойки, лише вказує на те, що суд може у випадку значного перевищення розміру збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Цивільне законодавство не містить терміну значного перевищення ” (доречно було б встановити максимальний конкретний відсоток від збитків, на які кредитор може розраховувати), не окреслює перелік тих інших обставин, які мають істотне значення (зокрема, ступінь виконання обов`язку боржником, розмір заборгованості, термін прострочення, причини невиконання та заходи, які боржник вживав, щоб виконати обов`язок), чи повідомляв він кредитора вчасно про можливі наміри порушення умов договору тощо). Тобто суд (суддя) може по різних справах, що стосується зменшення розміру договірної неустойки, приймати різні рішення, керуючись не законодавством, не принципом справедливості, розумності, добросовісності, визначених п.6 ст.3 ЦК України, а саме своєю волею, своїми власними переконаннями, що може призвести до, м`яко кажучи ,”свавілля” з боку судової влади. Мається на увазі саме суд першої інстанції, оскільки апеляційна та касаційна інстанція такого права вже не маю, і не може з підстави того, що перша інстанція не скористалася вказаним правом скасувати і направити справу на новий розгляд.

            Більш доцільним і виправданимсьогодні, на моє глибоке переконання, є думка дореволюційного цивіліста Г.Ф. Шершеневича, який стверджував про те, що неустойка має двозначне значення, є не лише засобом забезпечення виконання зобов`язання, а й способом визначити розмір винагороди за порушення обов`язку [2]. Таким чином, якщо сторони у договорі визначили, що у разі порушення його умов, сторона винна у цьому несе майнову відповідальність у вигляді неустойки у будь-якому розмірі, погодженому заздалегідь сторонами, то суд не повинен втручатися, а лише перевірити обставини справи, чи відповідають вони законодавству, чи не має збоку іншої сторони ознак злочину, тощо. Суд, на думку автора, зобов`язаний дослідити ситуацію, яка мала місце в момент укладення договору, розглянути, наскільки встановлення даної суми неустойки було обґрунтовано, в якій мірі сторони саме в момент укладення договору могли очікувати, що збитки від можливого порушення будуть рівні сумі, що обумовлена у договорі. Вважаю доцільно зазначити, що право Німеччини та Швейцарії допускає включення у договір умови про штрафний характер неустойки. У цьому випадку неустойка буде стягуватися понад збитки. Французьке цивільне законодавство вказує на те,  що неустойка „є нагородою за збитки, які кредитор несе у разі невиконання головного зобов’язання(ст.1229 Французького цивільного кодексу (далі- ЦК Франції), а ст.1152 ЦК Франції до 1975р. зазначала, що угода встановлює, що сторона, яка не виконала її, сплачує визначену суму в якості збитків, то другій стороні не може бути надано ні більшу, ні меншу суму.

            Таким чином, враховуючи вищевикладеніаргументи, можна зробити висновок, що чинна ч.3 ст.551 ЦК України, надає суду першої інстанції право зловживати інтересами кредитора або боржника (в залежності від особистої зацікавленості судді), тому пропонується два альтернативні шляхи вирішення даної проблеми:

1)   доповнити цю статтю додавши певні критерії оцінювання судом ступеня виконання боржником обов`язку за договором, тощо (приблизний перелік наведений вище), встановити конкретні максимальні межі неустойки, за які сторони не зможуть виходити (у разі встановлення більшої - цю частину договору вважати недійсною);

2)   скасувати цю статтю, чим надати сторонам договору на власний ризик, визначати і погоджувати розмір неустойки у договорі (що на думку автора цієї статті, є найбільш правильним саме на сучасному етапі розвитку ринкових відносин).

1. Коментар Цивільний кодекс України / За заг.ред.Є.О. Харитонова, О.М.Калітенко.-Одесса,-2004. –ст.486

    2. Шершеневич Г.Ф. / Учебник русского гражданского права.-М., 1995. (по изданию 1907) -ст.293

Світлана ПРИЙМАКЮФ «Справедливість»