роблено, перш за все, на вимогу Ради Європи. Хоча навіть деякі члени цієї Ради, наприклад, норвезький представник Ян Сіменсон, підкреслюють, що «Україна – бідна держава. У неї немає умов для пожиттєвого ув’язнення. Юридичному відділу ради Європи треба було б думати не про злочинців, а про нормальних жителів України».
  Співробітники журналу «The Economist», які присвятили проблемі смертної кари в Америці спеціальні дослідження, прийшли до висновку, що ця міра покарання зберігається як символ громадського обурення проти виняткового високого рівня злочинності. Причому в умовах демократії цей символ набуває одіозного значення. Незалежно від власних переконань практично ні один з американських функціонерів, що претендує на виборчу посаду, не посміє заявити про своє неприйняття смертної кари.
  З точки зору соціальнополітичної відмова від смертної кари теж не буде означати, що вона автоматично зникне зі сфери суспільних відносин. Вона може здійснюватись в інших формах. При відсутності «офіційної» смертної кари можуть активізуватись її нелегальні форми, які мають позасудовий, досудовий і післясудовий характер, – самосуди, вбивства на замовлення і т.д. «Самодіяльна» смертна кара в такій ситуації буде реалізовуватись вже не «зверху», а «знизу». Організована злочинність, родичі жертв, співчуваючі цілком можуть зайняти «місце» суду в даному процесі і здійснювати «правосуддя» на власний розсуд. Існування смертної кари тісно пов’язане з загальним рівнем життя населення. Не випадково, що в розвинутих у соціальноекономічному відношенні («ситих» і «спокійних») країнах до смертної кари ставляться толерантніше, не так загострено, як у невлаштованих, недостатньо розвинутих державах. Можливо, доцільніше було б відмінити смертну кару в умовах сформованого громадянського суспільства і правової державності, при наявності і ефективному функціонуванні яких стримуюча роль смертної кари не витримує «конкуренції»

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>