ота» права, за Г. Кельзеном, досягається такою побудовою його системи, яка робить право незалежним від будь-якого неправового фактора (бога, держави, політичної влади, ідеології класу тощо). Єдність норм і цілісність системи забезпечує основна норма — всеохоплююча категорія пізнання, яка виводиться за допомогою людської свідомості і не має матеріального змісту. Система права має вигляд піраміди, де нижче основної норми розміщується конституція, яка випливає із основної норми. Ще нижче — закони та укази, і на найнижчому рівні - індивідуальні норми, що їх створюють суд та органи управління стосовно окремих правових ситуацій.
   Важливою рисою нормативізму є ідея динаміки права, його постійного і безпосереднього відновлення, самовдосконалення. Цей процес відбувається за допомогою діяльності судів, які створюють індивідуальні норми, узгоджені з основною нормою. На думку Г. Кельзена, правознавство як наука, має стати вільним і незалежним щодо будь-якої ідеології, партії, класу, що забезпечує йому незалежність - «чистоту». Воно повинно бути нормативною наукою, його завдання — досліджувати лише сформульовані у праві веління, тобто те, що з точки зору правових норм повинно бути. Тільки в цьому разі воно може давати дійсно наукові результати.
   Одним із засновників інституціоналізму як політико-право-вого вчення був французький учений-юрист Моріс Оріу (1856— 1929). У його теорії дістали дальший розвиток ідеї Л. Дюгі про децентралізацію і плюралізм влади та права. Саме М. Оріу висунув і обгрунтував ідею та принципи інституціоналізму як державно-правової концепції. Нині ця теорія оформилася у самостійну течію і посідає панівне місце в сучасній юриспруденції Франції. Позиції інституціоналізму поділяли

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-208 * збірник літератури №5 * >>>далее>>>