|
онність та правопорядок. Засновниками та основними представниками теорії правової держави були такі мислителі, як Платон, Арістотель, Ціцерон, М. М. Ковалевський, М. М. Коркунов, Б. М. Чичерін та ін.
У витоків ідей правової держави стояли:
а) богиня правосуддя Феміда з пов'язкою на очах, з мечем і вагівницею правосуддя в руках;
б) Солон зі своїми реформами в VI ст. до н. е., у яких проводилося об'єднання сили і права. Суть їх відображено у такому вислові: «Всіх я звільнив. А цього досягнув владою закону, силу з правом об'єднавши». Як підкреслював потім Арістотель, з Солона в Афінах почалася демократія;
в) Геракліт зі своїм безсмертним афоризмом: «Народ повинен битися за закон, як за свої стіни»;
г) Платон (427—347 р. до н. е.), який чітко проводив думку про те, що державність можлива лише там, де панують справедливі закони. У його творі «Закони» підкреслювалося: «Ми визнаємо, що там, де закони встановлені в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні чвари, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ім'я». Платон також писав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон — владика над правителями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги»;
д) Арістотель (384—322 р. до н. е.) як «батько» античної політичної науки також обґрунтовував правління розумних законів. Він писав: «Отже, хто вимагає, щоб закон панував, вимагає, здається, того, щоб панували тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб панувала людина, привносить у цю свою вимогу свого роду тваринний елемент, адже пристрасть є дещо тваринне, та й злість збиває
|