Де ж представництво? Немає його. Де довіреність? Її теж немає.
   Чому ж нормального укладенню нормальної угоди купівлі-продажу громадяни
  воліють оплатне видачу-одержання доручення "на право управління
  і розпорядження ", яка по суті довіреністю не є? Тільки тому,
  що укладення договору купівлі-продажу автомобіля вимагатиме сплати податку або
  навіть декількох податків, проходження реєстрації, сплати зборів за видачу
  нових знаків, а в ряді випадків - і документів на автомобіль і т.д. І щоб
  не зв'язувати себе обмеженнями прав користування та розпорядження автомобілем,
  накладаються в адміністративному порядку, люди вважають за краще робити те, що
  у цивільному праві іменується удаваними угодами - угодами, здійсненими
  з наміром прикрити інші операції (п. 2 ст. 170 ЦК).
   Але якщо наша кваліфікація правильна, то до такої операції (довіреності)
  застосовні правила про угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, т.
  тобто про угоду купівлі-продажу автомобіля. Такі угоди між громадянами повинні
  полягати, як справедливо зазначено в статті А.Г. Барсегян, у письмовій
  формою, встановленою для договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу, що складається
  лише з одностороннього акту (довіреності), хоча і можна вважати укладеним,
  але при цьому сторонам його у випадку виникнення спору не можна посилатися на підтвердження
  угоди та її умов на показання свідків (п. 1 ст. 162 ЦК). Але саме
  головне

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-51 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>