Самостійну групу утворюють конституційні положення, які визначають основи діяльності та закріплюють компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб у галузі організації використання та охорони земель. Так, основні напрями діяльності Президента України визначені у ст. 102 Конституції України.
  Кабінет Міністрів відповідно до Конституції України (ст. 116) вирішує питання державного управління, в тому числі і забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування.
  У статтях 142—144 Конституції закріплено положення, які визначають компетенцію органів місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель.
  Принципове значення має ст. 92 Конституції, яка передбачає, що найважливіші суспільні, у тому числі й земельні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законами.
  Конституційні вимоги щодо регламентації певних видів суспільних відносин, у тому числі і земельних, тільки на законодавчому рівні можуть бути віднесені до окремої групи.
  Крім названих конституційних положень, Основний Закон містить і чимало інших норм загального характеру, які є основою для правової регламентації суспільних земельних відносин.
  
  § 3. Закони як джерела земельного права
  Основними джерелами земельного права є закони України, які становлять фундамент земельного законодавства. Закони мають вищу юридичну силу. Вони посідають домінуюче становище в ієрархічній структурі законодавства України1.
  Всі інші нормативноправові акти, які регулюють земельні відносини, видаються на основі, на розвиток і виконання вимог законів. Вони називаються підзаконними актами.
  Серед

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-433 * збірник літератури №12 * >>>далее>>>